Віктор-Миколай Сердюк

Я відкриваю цю тему для тих, хто цікавиться нашою минувшиною. Ми швидко втрачаємо наші знання про не таке вже й далеке минуле. Ось недавно проглядаючи фото ДРАЙОВА ТОНЯ,

http://1ua.com.ua/vi...=77706&ord=Fd&Nf=7025981&album=%C7%CE%CB%CE%D2%C0%20%C1%C0%CB%CA%C0%20-%20%D0%E5%F2%F0%EE

мене запитали: а чому тоня пишете з малої літери? Це, певно, про Драй Тоню!? :))

Але тоня то не дівоче ім'я, так зовсім недавно його вживали наші батьки й діди рибалки, як визначення місця базування і риболовлі рибацького гурту! То ж почитайте цікавинку:

Драйова тоня.

В народі говорять: 'Один переїзд вартує трьом пожежам'. Те, як 'переїхали' три села на нове місце, вартує, певно, дев'яти пожежам – по три на кожне село. При переселені безповоротно втратилося і досі втрачається безліч речей, змінюється устрій життя, перероджується психологія людських стосунків. Мало хто тепер витлумачить заголовок оцієї статті-інформації – ДРАЙОВА ТОНЯ. Тож спробуємо відновити білі плями нашої, не так давньої історії.

Драй, то прізвище бригадира риболовецького гурту. А тоня, то місцина де той гурт обладнував собі місце риболовлі. Часто там будувався бурдюг. Так раніше називали невелику хатину з пічкою, що одним кінцем тулилася до берегового урвища, а інші стіни виплітались з лози і обмазувались глиною. Тоней у ті часи було декілька. На світлині ви бачите момент політінформації, як на ті часи найважливішого 'робочого ' моменту. Мілько, парторг риболовецького колгоспу 'Заповіт Ілліча', він у френчі, роз’яснює, як можна здогадатися, лінію партії при ловлі сомів чи коропів. Крайній зліва прислухається Мамиш. Після переселення він у новітньому селі вже не проживав. Крайній справа хтось, певно, із органів, він їздив з парторгом. Бо ж треба було й чути судження рибаків на політінформацію. Колгосп у ті часи перебував у Фирсівці. Там стояв лабаз, великий льодник, здійснювався прийом і переробка риби від усіх риболовецьких бригад району.  У гурті нарівно з чоловіками працювали й жінки – Карнауха Ярина і Марія  ??. Поряд з парторгом стоять два болгарина і уважно його слухають. Це заїзні заробітчани. Вони у ті часи на сезон наймалися на підробіток у рибацькі гурти по усьому нижньому Подніпров'ю. Але Драя Михайла Ларіоновича тут немає. Хоча тоня то його, судячи із членів гурту. Це з певністю підтвердили П’ятибрат Віктор та Сілінська Діна. Бо у першого батько Петро теж все життя рибалив, був і гребучим, і ятерничим, а згодом і сітничим,.. А посередині світлини стоїть Кирило Лисенко – вітчим Хорунжої Діни, теж по житті рибалка.  Невід, що на фото, називали волоком. Із даваного матеріалу,- сіток, мотуззя та поплавців, рибалки творили свою конструкцію – волок. Він досягав, в основному до двохсот метрів. Мав вузькі краї та широку середину в якій ховалася матня – тобто велика кишеня. Методика улову таким волоком була така: у певному місці  – тоні, край волока закріпляли на мілині гострим кінцем палі. Увесь волок на великому човні (їх називали каюками, або ж дубами), потроху виводили на глибину, роблячи півколо і наближаючи протилежний кінець до того ж берега. При цьому по краях зчиняли плескіт. Це звалося оббивкою. Риба таким чином спрямовувалась у це півколо і попадала у пастку. Додатково позаду невода посипали сітки. Та риба, що перестрибувала поплавки, знову потрапляла у  тенета. Веслувальники, а потім рибалки на мілині, замикали западню.

  У вдалі часи до матні набивалось кілька тон риби. Але, як ту рибу тоді вибирали? Кожна тоня мала свою, так звану, сапету. На мілині забивали палі, переплітали лозою і отримували обору в якій малися двері зі сторони води. При підході волоку до сапети відкривалися ці двері і частина риби заходила у вольєр. Решту вибирали підсаками, а вже посильну по вазі здобич витягували на берег разом з кишенею-матнею. Прямо до сапети підходили рейки з вагонеткою. До такого візка і вантажили поживу. До волока потрапляли лящі, короп, соми, тарань, чехоня та інші. Траплялася і велика здобич – осетер, севрюга та величена білуга. При ловлі білуги, а ця рибина часом сягала ваги двісті і більше кілограм, схема була іншою. Як правило, білуга розлякувала дрібну рибу і у неводі була сама, та й дрібнотою нехтували. Потихеньку такого велетня підводили до сапети, а там під неї підводили спеціальну вагонетку ваган. Баграми за зябра та безпосередньо штовхаючи зі хвоста силоміць витягували на розділ очний поміст.

Місце, де зроблена світлина, так звані Красні плавні. На протилежному боці видно село Малі Гирла . зліва біла пляма продбази, а справа видніються будівлі заготзерно.